Сьогодні у фейсбуці натрапила на цікаву гру "Де зустрічається яблуко в літературі?" Це заінтригувало. У коментарях читачів було чимало прикладів, згадалися мені прочитані твори. Наведу і свій - з творчості Ліни Костенко, яку не було названо. В поезії "Листопад" "почервоніли яблука - циганки". Ще в іншій - "осінній сад ще яблучка глядить, листочок-два гойдає на гілляках".
А рядки з цього вірша захоплюють, спонукають до роздумів:
Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь.
В цьому саду я виросла, і він
мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.
І він спитав: - Чого ж ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?
А я сказала: - Ти мені один о цій порі,
об іншій і довіку.
І я прийшла не струшувать ренклод
і не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
а я прийшла у час твойого смутку.
Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами -
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золоті слова.
Отже, продовжую брати участь у літературній грі. " У яких творах зустрічаються очі, перо, свіча?". Як приклад наводжу одну із найулюбленіших поезій Ліни Костенко.
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
А приклад свічі є, звичайно, у поезії Івана Малковича" Із янголом на плечі"
Краєм світу, уночі, при Господній при свічі хтось бреде собі самотньо із янголом на плечі.
Коментарі
Дописати коментар